• Сьогодні: Вівторок, Липень 17, 2018

Уроки Грузії для броварчан: Вахтанг Кіпіані розповів секрети успіху країни Саакашвілі

Жовтень08/ 2012
avatar
Дмитро Карпій

Журналіст "Маєш право знати", активіст Громадянського руху "Відсіч", голова комісії Броварської міської ради з питань найменувань та пам'ятних знаків

У минулу середу, 3 жовтня, у Броварах відбулась презентація україномовного видання книги російської письменниці Лариси Буракової «Чому Грузії вдалося?». Участь у заході взяв український журналіст-публіцист грузинського походження Вахтанг Кіпіані, також до події долучилися філософ та публіцист Анатолій Дністровий і політолог Євген Золотарьов.

Анатолій Дністровий у вступному слові одразу ж зазначив, що ця книга є попередженням для України: «що Грузія може втратити, а Україна – здобути».

Далі слово взяв Вахтанг Кіпіані. На його думку, книга Лариси Буракової саме на часі, оскільки у Грузії нині змінилась влада. Те, як відбулись останні події у країні, показує приклад демократії, коли політик, президент Михайло Саакашвілі, визнав поразку і, по суті, добровільно мирно передав владу вже тодішній опозиції. На думку журналіста, звинувачення Саакашвілі у тиранії, деспотизмі є надуманими, а вибір більшості грузин – помилковим, але і він приймає його.

Як повідомив публіцист, ця книга півтора роки тому була видана в Росії. Побачивши її, Вахтанг вирішив, що й українцям не завадило б її почитати та купив права на видання. Ресурси для виходу українського перекладу погодились надати 4 людини: Геннадій Зубко (Житомир), Павло Різаненко (Бровари), Ігор Шевченко (Київ) та Анатолій Омелін (Київ та Донецьк).

Вахтанг розповів про перетворення у Грузії у 2003–2012 роках та порівняв з тим, що було раніше. Колишній президент Едуард Шеварнадзе боявся виїздити зі столиці, оскільки його могли заарештувати. Молода команда Саакашвілі, зібрана між іншим переважно із непрофесіоналів у своїх галузях, отримавши підтримку майже усього населення Грузії, змогла створити приклад для наслідування, зазначив Кіпіані.

«Станом на 2003 рік, – продовжив публіцист, – Грузія втратила третину своєї території в результаті окупації Росією. В країні правили сім’ї (клани), світло у столиці подавали на 2-3 години на добу. Опалювали помешкання буржуйками. Панувало безробіття».  Кіпіані зазначив також, що близько 1 мільйона людей виїхало з Грузії. Поліцейський у країні був небезпечною людиною, йому не можна було довіряти та на нього не можна було сподіватися. Коли виникали проблеми, люди йшли до «ворів у законі».

Кіпіані продемонстрував наочні фотодокази життя людей до Революції троянд. Так, один з грузинів на нічний час підіймав свої “Жигулі” за допомогою саморобного механізму до рівня 2-3-го поверхів багатоквартирного будинку, в якому мешкав, аби машину чи деталі від неї не викрали.

На іншій світлині журналіст показав, як нині виглядає курортне місто Батумі. Раніше, за його словами, це була клоака з усіма можливими нечистотами, криміналом, там стояли російські війська без жодного на те дозволу. Тепер, як видно з фото, це великий туристичний центр, що забудовується хмарочосами та має розвинуту інфраструктуру.

Чому ж Грузії вдалося втілити ці мрії? Вахтанг пояснює це декількома причинами. Зокрема, Михайло Саакашвілі, який походить з інтелігентної родини, вивчився у Київському національному університеті ім. Шевченка, прийшовши до влади, дав дорогу молодим. Кіпіані продемонстрував присутнім молодих чиновників з команди Міхо. Більшість з них не мали відповідної освіти, деякі – довго не проживали на території Грузії, але це все не стало на заваді втіленню реформ, зазначив журналіст.

Окремо журналіст зачепив тему реформи поліції. У державі закрили всі старі відділки та побудували нові – виконані зі скла таким чином, щоб кожен перехожий ззовні міг бачити, що відбувається всередині.  Вахтанг розповів, як наші представники внутрішніх справ їздили до Грузії і розпитували у місцевих поліцейських про те,  де є так звані «стакани» – приміщення, де утримують заарештованих. Як виявилось, таких приміщень нема. Після допиту, якщо поліція має докази винуватості підозрюваного, його одразу доправляють до суду, після чого, в залежності від рішення, підозрюваного або відпускають, або відправляють до СІЗО.

Посилення покарання та масові факти притягнення до відповідальності за такі «гріхи» як взяття хабара чи катування призвели до викорінення цих явищ як із поліції, так і з інших владних структур загалом. До того ж, до відділків та держустанов регулярно підсилають службових «провокаторів», які пропонують можновладцям брати хабарі. Спіймані на гарячому отримують по 12-15 років ув’язнення. Реформи поліції призвели до зниження злочинності у державі. Часті крадіжки автомобілів були зведені до нуля.

Вахтанг розповів про свого друга, який був забув свої документи у машині так, що їх було видно перехожим. До нього вночі прийшла поліція і попередила, щоб забрав, аби не вкрали.

Нинішню ситуацію з приватизацією держмайна Кіпіані охарактеризував так: «продається все, крім совісті». Причому продається якнадорожче, а за Шеварнадзе, за словами Кіпіані, все було не так. За правління попереднього президента було продано дуже багато держмайна. За Саакашвілі – набагато менше, однак коштів до держбюджету від цього було отримано значно більше. У результаті держбюджет виріс у 40 разів, – зазначив Вахтанг.

У той самий час Кіпіані вказав на те, що в Україні підприємства розпродуються за копійки з незрозумілими інвестиційними зобов’язаннями, і дуже часто – російським власникам. Як приклад він навів приватизацію Миколаївського глиноземистого заводу.

Після виступу Кіпіані перейшли до запитань-відповідей. Один з відвідувачів поцікавився тим, як «живеться» підприємцям у Грузії. Журналіст розказав, що якщо людина заробляє менше 30 000 дол. США, то вона віддає у казну податки у розмірі всього 5%. У той самий час створити підприємство у країні можна всього за 5 хвилин завдяки зведенню до мінімуму бюрократії. Кіпіані зазначив, що Грузія – бідна за природніми ресурсами країна, але економіку можна витягувати за рахунок підприємництва.

Поглибивши тему, Вахтанг розповів також про те, як Грузія справилась із перекриттям ринків збуту товарів з боку Росії. За його словами, тоді всі думали, що настане спад економіки, але Грузія, в тому числі завдяки цьому, знайшла нові ринки – від Південної Кореї до США.

Один з відвідувачів на тлі розмови запитав, чи грузини вірять Володимиру Путіну. Вахтанг відповів, що люди всі різні, і що в Грузії також присутні різноманітні думки у суспільстві, однак запевнив, що грузини переважно негативно ставляться до Путіна.

На запитання від присутнього чоловіка про розвиток туризму, Кіпіані розказав, що влада Саакашвілі стимулювала розвиток цієї сфери. І їй вдалося збільшити приплив туристів. Одна з причин – наведення порядку. «Колись на центральній вулиці Батумі у перехожих виривали сумки з рук, ще й вимагали гроші за «втрачений час», – розповів Вахтанг. Також він навів як приклад здирництво на прикордонних заставах. Все це свавілля зараз припинено.

Відійшовши від запитань, Кіпіані продовжив розповідь про реформи в освіті, яка була найкорумпованішою сферою в країні, а школа, за його словами, була джерелом небезпеки для дітей. Коли ж у ній ввели приставів, підпорядкованих МВС (тобто незалежних від школи), проблеми із цим зникли.

Окремо Вахтанг згадав про колишні проблеми у медицині, а саме про те, що в Грузії ніхто не хотів лікуватися, бо всі лікарі були з купленими дипломами.

Також публіцист розповів про вирішення міжнаціональних питань в країні. Він зазначив, що Саакашвілі – не націоналіст, хоч багато хто (зокрема в Україні) його таким вважають. Для численних громад вірменів, азербайджанців, євреїв він «відкрив шлюз», ввівши у навчальних закладах додаткові уроки грузинською мовою. Вчителі, що викладали грузинською, стали отримувати більшу зарплатню за тих, хто викладав мовами нацменшин. Це сприяє, на думку журналіста, інтеграції громадян у суспільство.

Про політичні свободи Вахтанг розповідав з певною іронією. Кіпіані переконаний, що ті, хто вважають, що їх притискають, глибоко помиляються. На прикладі таксистів Грузії, які на його думку є головними опозиціонерами в країні, він роказав, що вони, зустрічаючи та везучи туристів з аеропортів часто розповідають їм про «поганого Мішу, що примушує пристібатися у автомобілі». Кіпіані вважає це упередженнями, адже людям, які звикли жити по-своєму, неприємно, коли їх до чогось примушують. Підсумувавши цю тему, Вахтанг заявив: «Демократія виграла, Грузія – програла».

Знову згадавши про зменшення бюрократії, публіцист навів як приклад держустанови, у яких влада нині забезпечує отримання близько 250-ти послуг у дуже короткі строки. Так, наприклад, закордонний паспорт можна отримати за 3 хвилини, щоправда заплативши відносно дорого; можна його отримати дешевше, почекавши трохи довше – 5-10 днів. “Влада має виконувати сервісну функцію”, – переконаний Кіпіані.

Микола Лисенко поцікавився тим, що коїться у Південній Осетії. Кіпіані розповів, що це – територія Грузії, у якій нині перебувають російські війська. Це – депресивна глибинка, у якій люди займаються переважно тим, що перепродують товари. Зараз ще є деяка робота на російських військових базах. На думку журналіста, владу на цій території показово символізує президент Леонід Тібілов, що ходить на роботу у спортивному костюмі.

На запитання про те, чому люди сприйняли вибори і перемогу на них опозиції як свято, Кіпіані вказав три причини: є ображені люди на те, що він позбавив їх влади (наприклад, чиновники-корупціонери через свою нечесну діяльність змушені були стати таксистами), чи просто ображені через дрібниці; «совкові» люди, занепокоєні напруженими стосунками з Росією, зокрема тим, що до неї тепер не потрапити без віз; є люди, що просто втомились – вони, на думку журналіста-публіциста, помиляються і скоро мають зрозуміти це.

Головного опозиціонера, Бідзіну Іванішвілі, Вахтанг вважає послідовником життя за принципами «ворів в законі». Він порівнює його з Леонідом Черновецьким та доводить його популізм підкупом громадян «юліними/вітіними тисячами» в іншій формі. Як приклад, навів пропозицію Іванішвілі особисто дати кредит на купівлю сільськогосподарської техніки фермеру, замість того, щоб запровадити ефективнішу систему орендування такої техніки.

Нещодавні вибори у Грузії Вахтанг порівняв з останніми виборами в Україні, де більшість колишніх прихильників опозиції, розчарувавшись в них, не голосувала взагалі або голосувала «проти всіх». Саме низька явка виборців у Грузії стала причиною приходу до влади Іванішвілі.

Ще одне питання до Кіпіані стосувалося розвитку громадянського суспільства у Грузії. Відвідувач цікавився, чи не є воно заслабким. Вахтанг не вважає його таким, як і не вважає сильним. «Всюди є «незрілі», є просто байдужі, які не розбираються», – зауважив журналіст.

Один з присутніх на заході поцікавився тим, чи є в Україні з-поміж кандидатів такі люди, що перейняли позитивний досвід Грузії. Вахтанг вважає, що такі люди є, причому є і у владі, і у опозиції. Однак більше їх саме серед опозиційних сил. Так, на прикладі видання книги «Чому Грузії вдалося?», він згадав про Геннадія Зубка з Об’єднаної опозиції та Павла Різаненка з “УДАРу”, які є одними з небагатьох, хто власним прикладом показують, як треба робити, які не беруть хабарі та ведуть свою діяльність чесно. Цинічні думки на тему «вони всі однакові» Кіпіані вважає неправильними, адже навіть якщо більшість і така, та все одно не всі. А щоб знати, хто є хто, потрібно самому розбиратися у політиці.

Відповідаючи на інше запитання, Кіпіані зазначив, що Грузія брала приклад того, як треба впроваджувати реформи, з різних країн. Саме таким чином треба переймати досвід і Україні. Зокрема, з Грузії можна сміливо брати досвід того, як вони реформували систему БТІ (бюро технічної інвентаризації), які перетворилися із бюрократичних дозвільних установ на «сервісні центри».

Жваву дискусію викликало зауваження одного з присутніх про те, що у Грузії відсутні пенсії. Кіпіані зауважив, що насправді пенсії є, але отримують їх не за віком, а за статками. Так, 20-річний інвалід може мати право на пенсію, в той час як літня людина, що має 3-кімнатну квартиру може не отримати такого права. Загалом існує близько 200 критеріїв, за якими визначають це право. Тобто допомогу від держави отримує лише той, хто її потребує. Не всі присутні на заході із розумінням сприйняли цей факт, але Вахтанг вважає його справедливим. На зауваження про те, що люди, які 40 років пропрацювали і платили весь той час податки, все-таки мали би мати право на пенсію, Кіпіані звернув увагу, що тих грошей вже давно нема – «їх давно покрали». Гроші, які зараз виплачують пенсіонерам, забираються з податків підприємців та робітників, які працюють сьогодні. У гіршому випадку – додруковуються, внаслідок чого виникає інфляція та подорожчання товарів та послуг.

У свою чергу присутні звернули увагу, що у Броварах є «заслужені» люди, які отримують пенсії чи не сплачують комунальні послуги абсолютно безпідставно, користуючись зв’язками у владі. Кіпіані зазначив, що жити потрібно, користуючись здоровим ґлуздом, що все залежить від самих людей, які обирають таку владу.

Один з відвідувачів презентації вказав на те, що у Грузії рівень безробіття складає 15%, на що Вахтанг зауважив, що дійсно, не все гаразд у цій державі, як не все гаразд у будь-якій іншій державі світу. Окрім того, Грузія своєрідна країна – у ній багато упереджень щодо роботи. Так, наприклад, батьки часто не дозволяють своїм донькам працювати офіціантками, прирівнюючи такий заробіток до проституції.

Останнім було питання про освіту, задане молодим хлопцем. Кіпіані вказав на те, що у Грузії вона лишається доволі консервативною, що над цією сферою ще треба багато працювати. Одним із досягнень, за словами Вахтанга, є те, що батьки отримують на дитину певний ваучер на оплату послуг освіти, і з ним можуть податися до будь-якої школи – на свій вибір. Завдяки налагодженій системі градації, найкращі школи отримують найкращих школярів. Для студентів діє програма, згідно з якою тому, хто самостійно вступає у один зі 100 найкращих вишів світу, держава компенсує вартість навчання. Таким чином країна здобуває освічених громадян.

Усім присутнім Вахтанг подарував по примірнику презентованої книжки.

Як зазначили організатори, наклад книжки становить 2500 примірників, і половина вже розпродана. Коштує книга 70-80 грн., у той час як російське видання – 120-140 грн.