• Сьогодні: Понеділок, Червень 18, 2018

Борис Слюсар та Галина Крушельницька: почати жити активно ніколи не пізно – ФОТО, ВІДЕО

  • 60197
  • 60197
  • 60197
  • 60197
  • 60197
  • 60197
  • 60197
  • 60197
  • 60197
  • 60197
  • 60197
  • 60197
  • 60197
  • 60197
  • 60197
  • 60197
  • 60197
  • 60197
  • 60197
  • 60197
  • 60197
  • 60197
  • 60197
  • 60197
  • 60197
  • 60197
  • 60197
  • 60197
  • 60197
  • 60197
  • 60197
  • 60197
  • 60197
  • 60197
  • 60197
  • 60197
  • 60197
  • 60197
  • 60197
  • 60197
  • 60197
  • 60197
  • 60197
  • 60197
  • 60197
  • 60197
  • 60197
  • 60197
  • 60197
  • 60197
  • 60197
  • 60197
  • 60197
  • 60197
  • 60197
  • 60197
  • 60197
  • 60197
  • 60197
  • 60197
  • 60197
  • 60197
  • 60197
  • 60197
  • 60197
  • 60197
  • 60197
  • 60197
  • 60197
  • 60197
  • 60197
  • 60197
  • 60197
  • 60197
  • 60197
  • 60197
  • 60197
  • 60197
  • 60197
  • 60197
  • 60197
  • 60197
  • 60197
  • 60197
Вересень14/ 2016
avatar
Світлана Яцив

Фотограф, кореспондент

Борис Слюсар та Галина Крушельницька — нетипове подружжя. Де-юре — пенсіонери, де-факто — не кожен 30-річний може похизуватися такою спортивною формою та ентузіазмом. Борису — 65 років, Галині — 58 років. В минулому Борис — майстер спорту, Галина — кандидат в майстри спорту. В теперішньому — вони судді другої категорії з велоспорту. Подружжя активно бере участь у велосипедному житті нашого міста та намагається максимально залучати молодь до цього. Вже 6 років поспіль вони організовують у броварському лісі велозмагання, котрі користуються неабиякою популярністю у велоспільноті.  Вони енергійні, позитивні та відкриті до спілкування. Під час нашої розмови Борис та Галина постійно жартували та усміхалися, хоч в кожному реченні смайлики став.

Розкажіть, будь ласка, де і як ви познайомилися?

Борис: Познайомилися ми з дружиною в лісі. Ми займалися спортивним орієнтуванням, вона виступала за “Динамо”, я за “Спартак”. От якось на спільних тренуваннях нас і “переклинило”. Тоді я жив у Києві біля метро Дарниця, а тренуватися бігав лісом в Бровари і назад. Отак і добігався.

Галина: А я змалечку жила в Броварах на Геологорозвідці. 

borys-slyusar-galyna-krushelnytska-3

Спортивне орієнтування для вас було справою життя чи лише хобі? 

Борис:  Важко сказати, що просто хобі — ми тренувалися сім днів на тиждень після роботи, бігом. З відпусткою в ті радянські часи дуже важко було. Та й ту доводилось ділити на частинки — там змагання, там тренування. Результати в орієнтуванні пристойні показували. За збірні виступали. Та кар’єру спортсменів ми не робили, тому що мали свої спеціальності. Я за фахом геодезист, картограф, топограф, фотограмметрист. В сумі вчився майже років 12.

Галина: А я працювала вчителькою початкових класів в 3-й школі. Згодом, як почали з’являтися комп’ютери, перекваліфікувалася на вчителя інформатики. Спорт для нас був більше ніж хобі, але й робота була важливою.

Борис: В Броварах Галина була однією з перших (якщо не перша), хто викладав за авторською програмою інформатику дітям початкових класів. Учні на республіканській шкільній олімпіаді виступали… Тобто, якщо з нами вітатися, то потім руку з тиждень краще не мити (сміються).

Галина: А потім, обираючи між спортом ти народженням дітей, ми обрали дітей.

borys-slyusar-galyna-krushelnytska-13

Тобто спорт поступово відійшов на другий план?

Борис: Робота нас годувала, і ми розуміли, що це наша перспектива, а душа і тіло були в спорті.

Галина: Батьки нам з дітьми допомагали, тож я мала можливість трішечки і побігати й інколи на змагання виїхати. А потім Чорнобиль, 1986 рік, стало “весело”, а як пішов розвал Союзу, то там взагалі питання було дуже просте —  вижити. Кілька городів в різних місцях, дача. Ми їхали на дачу і брали з собою синів —  6 і 8 років, вони вже жуків збирали.

Борис: От якраз тоді вперше придбали собі велосипеди “Україна”. До того в нас двоколісного транспорту не було.

borys-slyusar-galyna-krushelnytska-4

Це щоб на город їздити?

Галина: Так! На город і на дачу. Постійно треба було щось привезти, щось забрати.

Борис: Оце таке було наше перше знайомство з велосипедами. А потім дружина в школі так застудилася, що, маючи звання кандидат в майстри спорту, не могла ногу підняти через бордюр.

Галина: Це вже серйозно, саме так і було. Застудила сідничний нерв у школі — клас інформатики був кутовий, великий, погано прогрівався, дах був поганий. І я застудилась тоді добряче. З того часу бігати так більше і не можу. Та й ходжу не завжди нормально.

borys-slyusar-galyna-krushelnytska-5

А на велосипеді комфортніше?

Галина: А на велосипеді мені класно. Хребет не вертикально знаходиться, а під кутом, навантаження по-іншому розподілене, ніде не давить, не затискає, і я такого болю не відчуваю. Ноги висять собі, крутять педалі.

Борис: Отак от ми сіли на велосипеди. А позаяк ми все-таки люди… “нормальні”, то нам все не вистачало чогось. На асфальті катати не сподобалось. Адже бігали ми завжди в лісі, тому і почали кататися у лісі.

borys-slyusar-galyna-krushelnytska-7

На “Українах”?

Борис: Ой, ні. “України” в нас так довго не витримали. Всього пару років і розсипались повністю від тієї картоплі, що ми вивозили. А після них була довга пауза.

Галина: Лише 9 років назад придбали сучасні велосипеди і почали кататися. Мені тоді було 49 років. Взагалі смішно вийшло — я гальма намагалась назад прокрутити, як в “Україні”. Про перемикання передач взагалі мовчу.

Борис: Позаяк у нас не було велосипедної школи, то все вчилися самотужки, до всього доходили власним шляхом спроб та помилок. Спочатку напрямок у нас був оздоровчо-фізкультурний, а зараз більше до фізкультурно-спортивного став.

Галина: Коли знайшли що і де читати, справи покращилися. Я в свій час на пенсію пішла, бо зовсім погано ходила, ногу тягнула. Трохи підлікувалась, стало легше, але все одно дискомфорт відчуваю і досі. А велосипед мені в радість. Вівчарку Альбу гуляю на велосипеді. Собачка не витримує, правда. Тому катаємо в собачому темпі —  6-8 км/год.

borys-slyusar-galyna-krushelnytska-8

У вас навіть вівчарка фізкультурою займається! А як щодо синів?

Борис: Як не наші діти (сміється). З велосипедами ніяк, хоча в футбол грають. Старший займається рукопашним боєм, тренує дітей та дорослих. Живе зараз в Обухові — там дуже цікаві місця є щоб кататись, гарний ліс, але у нього з велосипедом щось не склалося.

borys-slyusar-galyna-krushelnytska-17
Велозмагання “Броварські дюни”

Звідки у вас з’явилась ідея проведення гонки “Броварські дюни”?

Борис: Ми покаталися пару років, а потім набридло їздити по цим прямим просікам у лісі. Не вистачало чогось, і не знали, як воно називається. Це потім вже люди підказали — адреналін.

Спочатку шукали шматочки майбутньої траси самотужки. Згодом познайомилися з місцевими велосипедистами — бачимо, хто їде на двоколісному, значить, наші, тож просто йшли на контакт. Так “зловили” Сашу Ковальова, а через нього вже вийшли на Ігоря Похвіщева та інших велосипедистів.

borys-slyusar-galyna-krushelnytska-11
Саша Ковальов допомагає проводити “Броварські дюни” 2012
borys-slyusar-galyna-krushelnytska-12
Ігор Похвіщев, броварчанин — створив та організував всеукраїнську гонку “Стежками опришків” у Рахові

Галина: Спочатку ми дуже активно лижну трасу експлуатували. Сумно нам стало на “лижці”, і ми почали заглиблюватись далі в ліс, знаходили свої шматочки, будували велостежки.

Борис: І от довели її до такого стану, що зрозуміли, що наша траса не гірше, ніж київські і почали проводити змагання. Раніше нетутешні велосипедисти про наше місто й не чули. А зараз всі чітко знають. де Бровари і де там траса “Дюн”.

Галина: А вона в Києві! (сміється). Бо офіційно лісництво у нас — київське.

borys-slyusar-galyna-krushelnytska-10
Реєстрацію проходить Іван Лосєв — броварчанин, спортсмен, в 2014 р. став володарем командного Кубка світу зі спортивної ходьби на 20 км

Я читала багато захопливих відгуків у соцмережі про трасу “Броварських дюн” і про самі змагання.

Борис: Так, є київські велосипедисти, котрі спеціально сюди приїжджають на цю трасу тренуватись.

Галина: Але до цього ми йшли немало. Вперше 6 років тому ми провели естафету. А потім вже був марафон “Броварські дюни”. В цьому році на День міста марафон ювілейний, п’ятий.

Відео велозмагання “Броварські дюни 2015”:

А перед естафетою ще ж була “Осіння аритмія”. “Дюни” — це логічне продовження?

Галина: “Аритмія” — це скоріше була гонка між своїми, “потусить”. Її якраз і придумав Ігор Похвіщев. Організували її втрьох з Олександром Ковальовим та Петром Заімом. Траса з того часу дуже сильно змінилася. Додалося багато нових кілометрів та елементів.

Борис: Взагалі у нас набудовано в лісі, що можна кататися десь кілометрів 30. Хоча здавалося б, скільки там нашого лісу. Тут цікаво і новачкам кататися, і “лосям” (“лось” (веложаргон) — велосипедист, котрий їде швидко, довго та далеко, “веломаніяк” – прим.авт).

Спочатку ми, не знаючи один одного, працювали в різних кутках лісу. Ми щось собі, хлопці собі “Аритмію” робили. Потім ми об’єдналися і почали працювати над одним. В різний час долучаються різні люди, допомагає хто чим може.

borys-slyusar-galyna-krushelnytska-16
Броварські дюни 2014

В цьому році гонка буде чимось відрізнятись?

Галина: Так, у нас щороку трохи змінюється траса, десь додається, десь урізається. В минулому році було 14 км траси, в цьому — до 13 км.

Борис: 180 м – набір висоти. Наче і не високо, все-таки місцевість рівнинна. Але, враховуючи це, ми взяли за основу систему “фартлег” (фартова нога) — різкий розгін, різке гальмування, зміна напрямку. Ще воно називається “рваний темп”. Вся траса так побудована.

Галина: Як казав у нас один учасник змагань: “Ой, три години, що це за марафон такий, от би шість годин”, на четвертому колі він вже видав: “Як добре, всього три години!”

borys-slyusar-galyna-krushelnytska-9
Броварські дюни 2012

Які найцікавіші моменти з гонки?

Галина: Твоє відео з Андрієм було найкращим! Андрій Навроцький (Бешенный Бантик) в’їхав в дерево, втратив свідомість, не встиг прийти в себе, але вже переживав, чи сфотографували його. А потім ми його довели на стартову галявину, вкрили (а через тиждень мала відбутися ще гонка в Криму). Він лежить і каже: “Це ж мене дружина в Крим може не відпустити…” Я сміюся з нього: “Бантик, щоб в тебе лише через це голова боліла!”

Епізод з “Броварські дюни 2013”:

З якими труднощами стикалися в процесі будування траси, проведення гонки?

Галина: Найбільша наша біда — мотоцикли та квадроцикли. Вони ганяють  велотрасою, розбивають її. А ми дуже багато витрачаємо і сил, і часу, щоб зробити трасу та підтримати її в нормальному стані. Ми ж тут і бур’яни скошуємо, і сміття збираємо. Є тут одні брати… Ендуро мотоцикли з шипами у них, без номерів…

Борис: …і відсутність розуму в голові. Уже кілька років з ними конфлікти, намагаємося пояснити, що вони роблять велику шкоду. Ця траса не призначена для мотоциклів. Навіть лижникам ця траса не підійде. Ну і ще квадрик з’явився якийсь нерозумний — зовсім діти, років 14, катаються без захисту. А у квадроцикла 750 кубів потужності! Те, що траса “убивається” – то одне, але ж ще можна покалічитись.

Галина: А щодо проведення гонки, то основна проблема — відсутність спонсорів. Складна економічна ситуація в країні відображається на всьому.

borys-slyusar-galyna-krushelnytska-20
Велозмагання серед школярів

Членські внески на змаганнях покривають витрати?

Галина: Зараз внески покривають матеріальні витрати на підготовку гонки, хоч з власної кишені вже не докладаємо, як раніше то було. Але раніше ми працювали, а зараз мені страшно називати суму своєї пенсії —1299 грн. І це 26 років в школі! А за комунальні послуги взимку платіж прийшов на 1600 грн.

І є ще ж “нематеріальна” робота: от Борис два тижні ходив косив зарості по трасі, потім три дні будемо маркувати трасу. Якою фінансовою компенсацією це виміряти?

borys-slyusar-galyna-krushelnytska-24

Міська адміністрація вам чимось допомагає?

Борис: Наша підтримка  —  це Рожков Дмитро — начальник відділу фізкультури і спорту, роботи з молоддю. Він якраз людина зі спорту, йому це все зрозуміло. Без допомоги міста тяжко було б організувати щось серйозне.

А ще ж в цьому році проводили дитячі змагання в парку Приозерному та біля кафе “У лісі”. І надалі плануємо проводити. Тож підтримка міста завжди потрібна.

Галина: Приміром, в Парку Дружби народів (Київ) чиновники просили заплатити 10 000 грн лише за те, щоб активісти змогли провести некомерційні велозмагання! Тож з такими питаннями тут нам простіше.

Борис: І з лісництвом теж проблем нема. Вони ж бачать, що ми нормальні, адекватні люди. Та й у нас проходять деякі ділянки траси в таких місцях, куди їм не дуже зручно діставатися. А як пожежа, наприклад, ми відразу повідомляємо, показуємо де горить.

Галина: Ми дерева не ламаємо, сміття прибираємо. Шкоди лісу не завдаємо. Проклали доріжку і її експлуатуємо, далі не ліземо, нічого не зачіпаємо.

Борис: От через тиждень після гонки пройти, а ознак того, що тут близько 100 людей по лісу ганяло упродовж 4 годин, немає. В тому році я лише два папірчика підняв після учасників змагання.

borys-slyusar-galyna-krushelnytska-23
Галина та Борис “викатують” школярів перед змаганнями, показують трасу та розповідають всі велосекрети

Чи було бажання все покинути?

Галина: Кожен рік в день закінчення кожної гонки в мене є таке бажання. Кричу: “Все! Це останній раз! Більше ніколи!”. І так щороку (сміється).

Борис: В неї слаба психіка — стільки вчителькою працювати. А я удар тримаю дуже довго, така специфіка роботи в мене була. От якраз тиждень перед гонкою буде дуже напружений.

borys-slyusar-galyna-krushelnytska-43

Ви самі приймали участь в якихось велозмаганнях?

Галина: Так, раніше змагалися, а два останні роки ми практично ніде не буваємо. Маємо багато велосипедних медалей, і у мене більше (сміється).

Якось була ситуація — категорія “жінки 40+”, а я – єдина неповторна. Пишу оргам, аби перевели мене в категорію “жінки 30+”, бо відмовляюся їхати “на самоті”. Мені не цікаво отримати медаль лише за те, що ти проїдеш до фінішу. В результаті я отримала медаль, але за друге місце серед “30+”, я її таки виборола! Хоча насправді моя категорія мала б бути “50+”, але рідко буває, коли є учасники в таких категоріях.

Борис: Медаль у нас не самоціль. Ми любимо цей спортивний запал. До речі, нещодавно відбулися змагання “Київська сотка”. У них в категорії “70+”  зареєструвалося 4 учасника. Найстаршому — 74 роки!

borys-slyusar-galyna-krushelnytska-39

Ваш власний рекорд “в довжину”?

Галина: Напевно поїздка в Крехаїв була найдовшою. Лісом та луками вийшло близько 96 км по лічильнику.

Борис: Але у нас є ще веселіший хлопець — катнув у Канів і назад, усього 300 км за добу. Це він так з’їздив до мами сказати привіт. А є взагалі “монстри”, котрі на якомусь “Ардісі” легко дають перцю пелотону (групі) шосерів.

Галина: Взагалі, наші любителі не гірше “ганяють”, ніж професійні спортсмени в збірних, а то й краще. Але ФВСУ (Федерація велосипедного спорту України) вперто каже, що любительського спорту немає, а ви невідомо чим займаєтесь.

borys-slyusar-galyna-krushelnytska-26

Хіба Федерація велоспорту не зацікавлена у розвитку спорту?

Борис: ФВСУ ставиться до любительського спорту споживацькі — коли їм треба,  обіцяють підтримку, а досягли чого хотіли і все — ми вам нічого не обіцяли. Та й керуються вони радянськими методами фізкультури і спорту. Такий підхід не має майбутнього.

Галина: Взяти приміром сайт bikeportal.org.ua (сайт з календарем любительських змагань, звітами, обговореннями, рейтингом велосипедистів, тощо – прим. авт). Велосипедисти з Дніпра розробили програмку, якою ми користуємось на змаганнях для електронної фіксації результатів, а ті всі (в ФВСУ) працюють олівцями на папері досі.

Та й любительські траси відбудовуються на дуже високому рівні без держпідтримки, лише власними силами.

borys-slyusar-galyna-krushelnytska-27

Розкажіть про ваші покатушки “вихідного дня”.

Борис: Ми ж не тільки трасою, ми ще й “викаткою” займаємося — допомагаємо  початківцям. Там, де нам в свій час доводилось набивати шишки, зараз можемо вже щось підказати, щоб хоча б глупі помилки не робили. Зараз з нами катається десь 40 осіб. Хоча всім разом одночасно ніколи ще не виходило зібратись.

Галина: Та й велика група — не дуже зручно. Якщо збирається багато людей, ми зазвичай ділимо на категорії — “равлики”, “середнячки”, “лосі”. Я з “равликами” їду, ми десь зрізаємо, легшими шляхами виїжджаємо.

Тобто до вас будь-хто може долучитись?

Галина: Звісно! Раніше ми комунікували між собою на нашому сайті —  velobrovary.org.ua.

Борис: А в цьому році відкрили свою сторінку в Фейсбуці “Броварський велоклуб “44х11”. Вона загального користування, запрошуємо всіх долучатися. Ми по дефолту збираємося щосуботи та щонеділі на в’їзді в лісництво об 11:00 (вул. Драгоманова). Якщо щось змінюється, повідомляємо в групу.

borys-slyusar-galyna-krushelnytska-28

А чому назва “44х11”?

Борис: 44 – зірка передня, 11 – зірка маленька — пряма передача, або “карданний вал” на велосленгу. Зараз є й інші зірки, а це такий застарілий, класичний варіант.

Чи відчуваєте, що ви робите важливу і круту справу?

Борис: Мені здається, не останню роль ми зіграли у тому, що броварські наші хлопці й дівчата почали активно виходити на велосипедні змагання.  А ще у нас була мета, щоб про наше місто почули, зробити тут щось цікаве.

Галина: Справу ми робимо хорошу, потрібну і дуже приємно усвідомлювати, що зараз багато любителів не без нашої подачі досягли гарних результатів. Наприклад, Тоня, 32 роки, має дитину, ніколи не займалася спортом. Але якось так все у нас разом добре пішло. Ми її ловили з двох сторін, аби вона навчилася мікроямку проїжджати. На всі гірки вивозили, підштовхували.

Борис: Може ми спортсменів і не робимо, але показуємо, що можна їздити на велосипеді, а не ходити поряд. Будь-які спортивні досягнення — досяжні. Приміром, Катя Яковенко — невисока, тендітна, молода мама. Каталася собі на МТБ. А в тому році стала однією з небагатьох жінок (друга в Україні), котра пройшла повний “IronMan” —  марафон 42 км, заплив 3.8 км, 180 км велопробіг.

Галина: Тож головне почати рухатися, не зупинятися. І на нашому прикладі можна впевнено сказати, що починати ніколи не пізно!

borys-slyusar-galyna-krushelnytska-2

Фото і відео – Світлана Яцив