• Сьогодні: Середа, Лютий 21, 2018

Анна Калина про політику та роботу голови ОСББ: “Я дуже енергійна, а ще в мене хронічна алергія на брехню”

  • 71180
  • 71180
  • 71180
  • 71180
  • 71180
  • 71180
  • 71180
  • 71180
  • 71180
  • 71180
  • 71180
  • 71180
  • 71180
  • 71180
  • 71180
  • 71180
  • 71180
  • 71180
  • 71180
  • 71180
  • 71180
  • 71180
  • 71180
  • 71180
  • 71180
  • 71180
  • 71180
  • 71180
  • 71180
  • 71180
  • 71180
  • 71180
  • 71180
  • 71180
  • 71180
  • 71180
  • 71180
  • 71180
  • 71180
  • 71180
  • 71180
  • 71180
  • 71180
  • 71180
  • 71180
  • 71180
  • 71180
  • 71180
  • 71180
  • 71180
  • 71180
  • 71180
  • 71180
  • 71180
  • 71180
  • 71180
  • 71180
  • 71180
  • 71180
  • 71180
  • 71180
  • 71180
  • 71180
  • 71180
  • 71180
  • 71180
  • 71180
  • 71180
  • 71180
  • 71180
  • 71180
  • 71180
  • 71180
  • 71180
  • 71180
  • 71180
Червень09/ 2017
avatar
Вікторія Ткачук

Журналістка "Маєш право знати"

Анна Калина сидить біля свого під’їзду на лавочці, вся у квітах, бісики у очах. Мешканці, що проходять повз, з посмішкою вітаються, дякують та дивуються новій прикрасі в під’їзді. Навколо дуже гарно, чисто та затишно, наче знаходишся не біля багатоповерхового будинку в Броварах, а десь у Європі. Так вигладає сучасний голова ОСББ: привітно, бадьоро та стильно. Як ця тендінтна дівчина встигає керувати будинком, успішно займатися родиною, “стращати” робітників комунальних служб, робити політичну кар’єру та опікуватись соціальними проектами міста, читайте в нашому інтерв’ю.

Під’їзд: квіти, картини та розпис на стінах

– Цю стінку в під’їзді я зробила сама. Навчилась шпаклювати, потім сама клала плиточки. Сусіди шуткували, що я працюю маляром. В мене в квартирі навіть такого нема. Чоловік питає, чому вдома немає такої стінки, і каже: “Ми тепер не пропадемо, зможеш ремонти робити” (сміється).

Ця їдея виникла два роки тому, я дуже хотіла її втілити саме на цій стіні. Тут якраз поруч мій кабінет. Текст шукала довго в інтернеті, такий, щоб сподобався всім. Потім було багато роботи: потрібно було кожну літеру клеїти окремо. Ця стіна настільки вразила людей, деякі фотографували.

В кабінеті в мене ще є магнолія. І ще тут вісить картина, яку я намалювала сама.

В кожному під’їзді різна кількість квартир, але наш коридор найдовший. Сусіди через білу плитку казали, що тут наче в морзі. Тому вирішила його прикрасити. Найпершу картину купила в “Епіцентрі” і пам’ятаю, як стою, заміряю. Йде сусід і не розуміє: в чому справа. А я йому кажу: “Ви уявіть, що зранку йдете сходами, а тут Венеція, виходите на вулицю, а тут сонечко світить і долар по 8 грн. І одразу у вас настрій гарний!”

Деякі картини купувала для своїх дітей, зробила їм такий подарунок. Всі картини вішались поступово, років за два. А ще в холі висить картина спеціально для конс’єржів, щоб вони не дивились просто у чисту стіну. Також у під’їзді ми організували буккроссінг, там книжки стоять.

Квіти біля під’їзду саджала вродовж цілого дня. Тут була купа ящиків з квітами. Я дуже люблю щось робити у землі. Взимку в мене був “депресняк”, дуже чекала весну. В мене дача є, я там з чоловіком та дітьми сама в землі копошусь. Коли землі все погане віддаєш, потім легше стає.

Мій будинок – найдовший, цілих 7 під’їздів. Після того, як я у себе посадила конс’єржа, це також зробили 7-й та 5-й під’їзди, картини почали вішати. В цьому році також люди заряджаються і починають теж собі благоустрій робити: клумби, квіти в горщиках висаджувати.

Я вже звикла, що це моє захоплення, ні з кого гроші не збираю. Хоча є такі, що допомагають. І мешканцям, і гостям подобається, коли вони заходять у під’їзд, як до себе додому, кажуть: “У вас так гарно, як у Європі”. На жаль, більшість людей звикло: зайти до себе в квартиру, закрити двері, а те, що у під’їзді коїться, то вже не моє, то нехай ЖЕК розбирається.

Голова ОСББ: ефективно керувати своїм будинком можуть тільки люди, які в ньому мешкають

– Я вже давно живу в цьому будинку. Все почалося з безладу та п’яних сантехніків у моєму під’їзді. Ти виходиш з ліфта, а тут смердить випивкою та тютюном, темно, бо немає лампочок. Тоді я зрозуміла, що не хочу, щоб мої маленькі діти заходили в такий під’їзд. Ми ж живемо в новому будинку, чому ми повинні це терпіти? Я сварилась з ЖЕКом, виганяла прибиральницю, що погано працювала, цих сантехніків.

Мене багато людей питало тоді: який мій інтерес в цій справі? Чому я згодна лазити по підвалах безкоштовно? Я завжди відповідала: бо я тут мешкаю, я хочу щоб мій будинок не розвалився. Хочу знати, що де забилося, як цю проблему вирішити.

У нас самий великий будинок в житловому комплексі “Купава”. Дуже важкий будинок, тому що 7 підїздів, 7 техповерхів, 7 підвалів та 7 окремих мінідержав. Ось зараз, наприклад, тхне каналізація. Вчора до пів на дванадцяту ночі ми з сантехніками прочищали трубу, тому що хтось викинув салат. І в жінки, що живе на другому поверсі, почав той салат йти через верх унітазу та раковини. І це постійна справа! Хоча я кожного разу у спільній інтернет-групі нашого будинку прошу: “Будь ласка, не викидайте особисті речі в унітаз, вони потім засмічують та забивають усю систему”. З мене вже мої діти сміються, коли я їм кажу: ви сьогодні спите з папою, тому що мама, як завжди, в какашках (сміється).

Звичайно перші півроку було дуже важко: перезавантажити свідомість наших людей. Які не розуміють, чому вони в ЖЕК платили меньше, а зараз повинні більше. Я пояснюю всі розрахунки, вивішую щомісяця звіти, на що йдуть кошти.

Тут інколи потрібно бути психологом. Це важко, тому що я тендітна дівчина, яка працювала маркетологом, просиділа 6 років у декреті, а тепер повинна стати бухгалтером, юристом, сантехніком, електриком, психологом. Перші півроку було таке, що я свої власні гроші докладала, бо були ситуації, що потрібна готівка терміново, а її немає. Було таке що й з чоловіком сварились через це.

Зараз вже все налагодилось. Я знаю, кому можу зателефонувати, прийшов досвід. Мені багато допомагають сусіди, також знайшла гарних спеціалістів. Тому зараз можу трохи видихнути.

Стосунки з людьми змінювались теж поступово. Тепер всі знають мій номер телефону та одразу телефонують.

Був от випадок, коли ми з електриком перевіряли усунення несправностей в котельній на даху і він каже: “Штуцер, Аня, давай подивимось штуцер. Сервопривід трьохходового клапану не працює, пішли розбиратись”. А я стою, восьма вечора, і в мене думка одна: “Господи, я ж дівчинка, навіщо воно мені потрібно? Мені б платтячко, сумочку, мені б манікюрчик зробити. Про що це він?” А потім приходжу до тями і починаю розбиратись зі штуцерами.

В тепломережі мене, мабуть, усі ненавидять (сміється). Наприклад, якщо я приходжу, то робітники розуміють, що зараз буде непереливки. Оскільки я лізу всюди, я знаю, де який насос не працює, де яку роботу не зробили, де відзвітували, що зробили, а насправді там і кінь не валявся. Тому що в мене зі школи було правило: усю роботу, за яку я беруся, я роблю або добре, або не роблю зовсім!

Були проблеми, коли я ходила до міського голови, тому що люди могли залишитися без тепла. Ми з паном Сафроновим (колишній очільник КП” Броваритепловодоенергія”) не могли знайти спільної мови. Тоді я багато читала законодавчих актів, постанов, просила пояснити мені на пальцях, позаяк одне суперечило іншому. Ми зробили круглий стіл та вирішили питання на нашу користь.

Із зовнішнього боку будинку, де розташовані магазини та офіси на першому поверсі, а ще підвали – це також моя зона відповідальності. Зараз веду перемовини із забудовником, щоб вони допомогли перекласти ФЕМ-ку, плитку на фасаді, зварили решітки, бо це наше спільне майно і ми маємо разом його доглядати та берегти.

Були такі думки інколи – все кинути, і навіть тепер. Зараз починаю роботу над сімейним комерційним проектом, який вимагатиме багато моєї уваги. А я розумію, що бути головою ОСББ – це важка робота для жінки та мами, вставати серед ночі, коли тобі телефонують через те, що когось заливають. І я розумію, що можу зателефонувати сантехнікам і сказати їм приїхати, але ж я весь час намагаюсь бути в процесі, у всьому брати участь, все контролювати. В мене було таке, що я поверталась додому о 5-й ранку, а мій сусід тільки йшов на риболовлю. Якби ж я знайшла таку ж навіжену людину, схожу на мене (сміється). Яка може про все забути і віддавати весь час будинку…

В мене питають: чому б тобі не найняти якогось керівника, який буде приходити сюди як на роботу, отримувати зарплатню та керувати будинком. А я вважаю, що ефективно керувати своїм будинком можуть тільки люди, які в ньому мешкають. Бо тільки вони ставляться до будинку, як до свого власного.

Сакури біля дому: “Під дощем до 10-ї вечора ми копали ями та саджали ці дерева”

– В мене була ідея ще два роки тому – посадити вздовж паркана біля дороги дерева. Тому що, коли заселиться ЖК “Зелений квартал” та “Лісовий квартал”, а потім ще “Крона-парк”, то ми тут взагалі будемо без дерев та кисню. До купи від котельні страждаємо, з якою ми постійно воюємо.

Але оскільки тут ще був ЖЕК, я розуміла, що навіть якщо ми посадимо, то ніхто поливати ці дерева не буде. Ми декілька разів намагались вже: саджали і горіхи, і бузок. Воно все помирало, бо йому потрібен професійний догляд, полив, добрива, “антихрущ”, багато своїх нюансів, як виявилось.

В цьому році я остаточно вирішила посадити тут липи, а між ними кущі спіреї (в народі “Наречена”). Спільними зусиллями всього комплексу зібрали близько 4 тис грн, на які закупили вантажівку землі, кущі, тички на пилорамі, добрива та «антихрущ». Потім з вікна спостерігала, як кожного дня хтось краде завезену землю. Одного разу навіть на джипі хтось приїхав, накопав собі у відерце, поклав у багажник та поїхав.

Є в нашому комплексі людина, якій я пообіцяла не “піаритись” на сакурах, і щоб ніхто інший не піарився. Саме він привіз мені липи, але вони виявились зовсім не такими, як я собі уявляла, такі тоненькі, як палички, просто сльози. І тут він мені каже: «Не буду тобі навіть їх (липи) віддавати, я привезу тобі сакури. Попросив у людей, бо тут живуть мої батьки, хочу, щоб біля них було гарно». Мені й досі не вірять, як можна було дістати такі дерева та ще й безкоштовно. Світ не без добрих людей!

Вони приїхали у великому бусі, повному дерев: 20 сакур з величезними грудками землі, в рядні. Два чоловіки ледь тягнули одне дерево. Ями вже були накопані, але це було перед Великоднем, на Страсну п’ятницю… Спочатку я думала покласти дерева у підвал, але вони туди не влазили за розмірами. На вулиці залишити неможливо, бо точно вкрадуть. Тоді я почала всім сусідам телефонувати, щоб вони допомогли посадити. І ми до 10-ї вечора під дощем саджали ці сакури.

Коли їх привезли, вони мали зав’язь, ми їх дуже гарно поливали, тож в цьому році дерева трохи цвіли. Хоча зазвичай такого не буває, тому що після пересадки для них це важко.

Політика: “В мене хронічна алергія на брехню з самого дитинства”

– Після 6-ти років декрету мені було цікаво брати участь в різних проектах, побачити інших активних людей. Це розпочалось після проектної сесії “Нове місто — Бровари”, коли ми всі роззнайомились. Тут я зрозуміла скільки всього цікавого в місті. Тоді ж Андрій Саук (нині – депутат Броварської міської ради, фракція “ДемАльянс”) запросив мене в ініціативну групу “Самопомочі”.

Юрій Кот та Анна Калина на стратегічній сесії “Візія нових Броварів”

Перед виборами до місцевої ради ми були на співбесіді у Верховній Раді з Олегом Лавриком, і він мене запитав: “От Ви така молода, навіщо воно вам треба?” Я відповіла: “Слухайте, воно мені не треба взагалі. Але я навела лад у своєму під’їзді, тому що не хотіла жити в бруді. Я захотіла — і навела. Зараз я намагаюся навести лад у своєму будинку та у своєму дворі. Чому я не можу піти і спробувати навести лад у місті?”

В нашій політичній партії було три списки. Як я дізналася, що потрапила в “зелений” перелік, то була дуже здивована. Коли я була кандидатом, я ще не сприймала це все так серйозно як зараз, коли розумію, що таке політика. Я не стала депутатом, але була активним членом команди.

Команда “Самопомочі” після виборів на звітуванні

Мені була цікава сфера ЖКГ, я хотіла нею займатися. В нас було таке рішення: ті, хто не став депутатами, будуть помічниками. Оскільки Максим Семенов (депутат БМР, пройшов від фракції “Самопоміч”, зараз – позафракційний) пішов в комісію ЖКГ, а мене це цікаво, то я стала його помічником. Перший час я ходила на сесії, поки не розчарувалась в рішеннях, які приймала рада.

Впродовж року я виконувала роль прес-секретаря: фотографувала, верстала газету, писала статті. Потім після виходу голови фракції Андрія Василенка до міськради зайшла Людмила Кулініч (депутатка БМР, фракція “Самопоміч”). Якби Максима Семенова відізвали, то я б була наступна у переліку на вхід до міської ради. Коли пішов Василенко, я ще залишалась у команді, не хотіла кидати справу. Мене просили залишитись. Але я пішла… Зараз я розумію, що прийняла правильне рішення. Тому що зараз це зовсім не та команда, з якою я йшла на вибори.

Крім мене, з команди “Самопомочі” пішло ще багато людей: Андрій Василенко, Олександр Корж, Володимир Кріпкий, Олександр Шумний, Антоніна Юрченко.

Анна Калина, Олександр Шумний, Антоніна Юрченко, Володимир Чаюн

У нас виникло сильне непорозуміння з деякими депутатами у фракції: голосування на сесіях, прийняття самостійних рішень без погодження з командою, висловлювання деяких депутатів у соцмережах.

Моє основне розчарування – Юра Скотніков (депутат БМР, фракція “Самопоміч”). Хоча коли це все починалось, я дуже хотіла, щоб він пройшов. Він був таким активістом, чесним, справедливим, правильним. Але його дії стали поштовхом, після якого я пішла з команди.

Вважаю, що основна проблема – це люди. Людський фактор зіграв основу роль в проблемах нашого міста. Люди розчарувались, навіть Андрій Василенко. Він хотів піти ще влітку, після сесії, на якій “зарубили” Прозорро, тоді він встав та покинув сесійну залу. Він хотів ще тоді піти, але ми його дуже просили залишитися. Він також, як і я, був в рожевих окулярах, гадав, що можна щось змінити. Але ніхто не хоче нічого міняти, їм зручно так як зараз. А декілька людей нічого не можуть змінити.

Я не вважаю “Самопоміч” найгіршою партією, вона насправді одна з гідних. Тому що мені досі не віриться, як це так – людина без зв’язків, без грошей, просто з вулиці, може потрапити в кандидати або навіть стати депутатом.

Мені пропонували стати помічником одного з обласних депутатів, але я відмовилась. Причина не в людині, як у політику, просто я не готова була витрачати купу часу, якого і так замало, для чужих амбіцій та політичної кар’єри. І знову ж таки, впевнююсь у правильності свого рішення. Виявляється, політика до мене ще не доросла, бо терпіти брехню, лицемірство і підлабузництво – це не для мене.

Тепер, коли мені радять йти далі, не зациклюватись на одному ОСББ, працювати десь в управлінні ЖКГ чи йти у виконком, я кажу, що закінчила з цією справою. В мене хронічна алергія на брехню з самого дитинства.

Мене зараз дуже цікавить нова школа у місті, це для мене болюче питання. Тому разом із Людмилою Кулініч та Олександром Короленко намагаюсь брати участь в цьому, слідкувати за проектами. Коли “ДемАльянс” зробив можливість створювати онлайн-петиції, моя «про будівництво школи в 4-му мікрорайоні» увішла в трійку лідерів.

У нас забудовник обіцяв побудувати в лісочку школу. Багато хто з дітьми купив тут квартиру, тому що вони сподівались, що її побудують, за Генпланом. Але школи немає.

Депутати попереднього скликання, ще влітку на останній сессії, подали проект віддати ці сосни, де зараз влаштовано мотузковий парк, управлінню освіти під будівництво садочка. Я тоді сказала, що особисто привезу свої шини, якщо ви спробуєте підійти до цих сосен. Ми ходили до міського голови та пропонували поміняти місцями забудову між цими соснами та пустирем, що трохи далі. Але цю ділянку так і віддали управлінню освіти…

Родина: “Чоловік – мій великий помічник”

– В мене хлопчик 7 років — копія батько та дівчинка 4 роки — копія маленька Калина. Старший – русявий з блакитними очима, хода як в батька. Дівчинка – з карими очима, косолапить як я.

Фото з персональної сторінки у FB

Чоловік – мій дуже великий помічник, тому що у мене бабусі і дідусі працюють, не сидять з дітьми. Чоловік також багато працює, але коли дуже треба мамі, тоді він з дітьми: готує, прибирає, прасує, розважає, вкладає дітей спати та завозить зранку усіх до школи і садочку. Але інколи він нервує, що мене довго нема вдома. Тому коли я на вихідних, то максимально намагаюсь розважити дітей: кіно, дача, парк, розважальні центри та подаруночки.

Хоча інколи він каже, щоб я кидала все це. Але він знає, як мені це подобається, особливо коли в мене виходить. Я йому завжди кажу: “Тут є великий плюс, я завжди в периметрі нашого будинку: на даху, в підвалі, в котельні чи теплопункті, ти завжди мене можеш знайти”. Ми завжди на звязку щодо дітей. Чоловіка я також експлуатую в роботі ОСББ: картину прибити, покосити газон, щось відвезти чи привезти (сміється).

Батьки дуже проти моєї роботи, вони казали: навіщо це тобі, ти займаєшся невдячною роботою. Я хотіла поступити на журналістику, але мама хотіла зробити з мене бухгалтера, в результаті компромісу я стала маркетологом. Була начальником відділу маркетингу. В офіс зараз би не повернулася, звикла до свободи. Я зрозуміла, що не зможу ходити на роботу, як раніше. Особливо, коли двоє маленьких дітей: якщо хворіє один, то одразу починає другий.

Зараз ми хочемо разом розпочати сімейний бізнес — відкрити кондитерську. Я себе бачу в якості комерційного директора та піар-менеджера. В мене мама пече чудові торти, тістечка, макаруни. Постійно на кондитерських майстер-класах, навіть нещодавно їздила вчитись в Барселону.

Думаю, що буду в старості божевільною бабцею (сміється). В мене стільки енергії, багато хто дивується цьому. Але я завжди такою була.

Фото – Катерина Мамайсур-Негода, персональні фото Анни Калини

  • noyesmaybe

    Кондитерська? Чоловік заробляє? А хто лайно з ради та мерівського крісла прибере? Є хист – не зупиняйтесь, хоч одна чесна людина у Бр владі буде.