• Сьогодні: Вівторок, Січень 23, 2018

Аліна Дяченко: «Журналістика для мене – це спосіб змінити світ і чиновників»

Лютий06/ 2015
avatar
Анастасія Печериця

Журналіст, фахівець з піар-менеджменту, броварчанка

ЛюдиТри роки тому – у лютому 2012 року – «Маєш право знати» офіційно отримало статус ЗМІ. Ми вирішили, що ця річниця – чудова нагода ближче познайомити читачів з нашою командою та розповісти про наших засновників та журналістів, їх цілі, цінності та плани на майбутнє. І розпочати хочемо з історії головного редактора видання – Аліни Дяченко.

Ще кілька років тому броварчани отримували інформацію про своє місто переважно через муніципальні засоби масової інформації, редакційну політику яких важко назвати об’єктивною, неупередженою до влади чи професійною.  Поява восени 2011 року сайту «Маєш право знати», який створили журналістка Аліна Дяченко і громадський активіст Сергій Іллюхін, заклала перші цеглини до зміни медіапростору Броварів. Незабаром до команди приєднався журналіст Андрій Качор, завдяки чому проект остаточно перетворився на ЗМІ.

Аліна Дяченко DSC_2352+

«У 2011 році вступив у дію Закон “Про доступ до публічної інформації”, який відкривав громадянам нові можливості контролю за діями влади. Ми вирішили показувати броварчанам на конкретних прикладах, як користуватись таким інструментом як запит на інформацію для впливу на чиновників, давати корисні поради з досвіду тощо. Я і Сергій робили запити до броварських органів влади і викладали нашу переписку на своєму сайті у вигляді невеличких історій. Ми запитували про резонансні речі і поступово наші записи про листування з владою стали нагадувати журналістські статті. А ще через кілька місяців після запуску проекту у Броварах дуже активізувалась громада: людей збурив місцевий регіонал Сергій Федоренко, який захотів захопити 7 соток парку. І ми мимоволі стали висвітлювати ці акції протесту, масові збори підписів, почали робити репортажі, писати аналітику. І на початку 2012 року усвідомили, що ми фактично перетворились на ЗМІ. Тож я, Сергій і Андрій Качор, який також долучився до нас, розробили редакційну політику, склали медіаплан і вирішили зареєструвати друковане ЗМІ, щоб бути журналістами не лише де факто, але і де юре. Наприкінці лютого ми отримали свідоцтво», – розповідає Аліна історію створення ресурсу “Маєш право знати”.

Аліна Дяченко DSC_2368

Досьє: Аліна Дяченко, 31 рік. Головний редактор Інтернет-видання “Маєш право знати”, голова броварського осередку “Демократичного Альянсу”. Освіта – магістр журналістики (Інститут журналістики КНУ ім. Т. Г. Шевченка). Має досвід роботи в броварських та всеукраїнських ЗМІ, громадських організаціях та фондах. 

РОЗВИТОК ІНТЕРНЕТ-РЕСУРСУ

«Завдяки соціальним мережам ми отримали своїх перших читачів. Наша команда активно поширювала матеріали на своїх акаунтах, до того ми створити сторінки «Маєш право знати» у фейсбуці, вконтактє, однокласниках, твіттері. Перші показники відвідуваності сягали 100-200 читачів на день. Зараз ця цифра здається нам смішною, але тоді ми дуже були щасливі, коли отримували бодай 300 відвідувачів на день. Десь через рік в нашій команді з’явився ще один журналіст, і для нас це означало, що ми на правильному шляху й розвиваємось. Наразі близько 10 людей, якщо рахувати і журналістів, і фотографів. Три роки назад я не думала про те, якими ми будемо у 2015. Але якщо спитати – чи влаштовує мене те, що ми маємо зараз, – я скажу «так, ми дуже багато досягли за цей час». Хоча мені як головному редактору, звісно,  хотілось би, щоб ми висвітлювати більше складних тем, а не лише поточні події, проте це потребує значно більше часу та журналістського ресурсу, ніж ми зараз маємо».

Аліна Дяченко DSC_2468

“МАЄШ ПРАВО ЗНАТИ” – ЦЕ…

«Головне завдання нашого медіа – моніторинг та контроль за діями влади. Це логічне продовження нашої початкової справи – правова просвіта людей у написанні запитів та звернень, які є ефективними інструментами громадського контролю. У розвинутих країнах більшість ЗМІ виконують саме таку функцію. Окрім того, своїми публікаціями ми також хочемо активізувати громаду. Щоб броварчани розуміли, що таке громадська активність, відстоювали свої права, намагались впливати на чиновників, самі ініціювали якісь зміни і робили щось позитивне. Для цього ми висвітлюємо історії людей, які можуть надихати інших на дії».

«Команда “Маєш право знати” – це взаємодія самодостатніх людей. Всі важливі редакційні рішення ми приймаємо колегіально. І це велика школа демократії для нас. Насправді, інколи дуже не просто досягати консенсусу. У нас були складні і важкі обговорення всередині редакції. Але завдяки цьому ми вчились знаходити компромісні рішення там, де здається, що вони неможливі, наводити один одному логічні і переконливі аргументи, чути один одного».

Аліна Дяченко DSC_2365

 БІЛЬШЕ НІЖ ЖУРНАЛІСТИКА

«Звичайно, чиновники далеко не завжди реагують на ті проблеми, які ми підіймаємо, й не поспішають їх виправляти.  Ми можемо розкривати у своїх публікаціях якісь корупційні схеми, але лише від цього вони  нікуди не зникають. Якщо ми дуже прагнемо змін в тих чи інших ситуаціях в місті, а вони не відбуваються після виходу статей, ми змушені перетворюватись на громадських активістів. Одна з перших проблем, яку наша команда вирішувала як активісти – це боротьба за журналістські права. Нас всіляко позбавляли доступу до сесій міської ради, де приймались важливі для міста рішення, і єдиний спосіб для броварчан знати, що відбувалось на засіданні, – це присутність журналістів там. Тоді ми організували акцію протесту і громада нас активно підтримала».

«До певного часу моя громадська активність не заважала мені бути журналістом. Адже від самого початку ми працювали більше в форматі громадянської журналістики і завжди були «упередженими» саме громадським контролем за владою. Все змінив Майдан 2013-2014 років. У цей період відбувся сплеск місцевої активності – люди почали об’єднуватись і діяти. Я і Андрій були носіями дуже значної кількості інформації про безчинства броварських регіоналів і мусили активно включитись у цей процес. Ми ввійшли до Броварської Народної Ради, стали самі ініціювати та організовувати чимало подій у нашому місті. Й стало дещо важко писати про те, що ти ж сам і робиш. І тоді ми стали активно розширювати нашу команду новими журналістами, які б могли більше писати у той час, коли ми реалізовуємо свої громадські та політичні проекти».

Аліна Дяченко DSC_2413

ЧОМУ БРОВАРИ? 

«Працювати у Броварах – це був мій свідомий вибір. Коли я розвивалась як журналіст у всеукраїнських медіа, мені було дещо сумно, що в Броварах  – моєму рідному місті – журналістика на дуже низькому рівні. У 2006 році я мала досвід роботи в газеті «Обрії Батьківщини» і саме тоді усвідомила, що в Броварах купа тем, про які варто писати, просто місцеві журналісти їх переважно не помічають. Через кілька років я побувала працювати у газеті «7 днів», проте ми не змогли знайти спільну мову з власником видання. Він був місцевим політиком і постійно намагався впливати на редакційну політику у своїх інтересах, тому я пішла. Проте я не полишала думки, що рано чи пізно ми створимо у нашому місті якісне видання, де дійсно будуть працювати журналісти, а не прес-секретарі влади. Інколи знайомі та рідні запитують – чому ти зациклились на Броварах, чому ви не пишете про всю Київську область або чому я не йду працювати у національному ЗМІ в Києві? Однак поки я і такі як я працюватимуть в столиці і зароблятимуть великі кошти – в менших містах не буде нормальних ЗМІ. Це свого роду мій внутрішній патріотичний вибір».

Аліна Дяченко DSC_2352

 МАЙБУТНЄ

 «Я все рідше пишу – і все більше часу приділяю громадській активності. Думаю, що саме журналістика мала привести мене врешті до громадської активності. І хоча мені дуже подобається професія журналіста, проте я завжди хотіла не просто писати, а «змінювати світ» на краще. Пам’ятаю, ще будучи старшокласницею, я написала до газети «Нове життя» твір, який мав назву «Люди, схаменіться!». І це була моя перша публікація в ЗМІ».

Аліна Дяченко DSC_2366

ПОЛІТИКА

«Окрім того, що я громадський активіст, віднедавна я ще й місцевий політик. Рішення стати членом “Демократичного Альянсу” було для мене не дуже простим. Вступити до партії мені запропонував мій хороший знайомий і колега Сергій Іллюхін. Він вже був членом організації і в 2011 році запропонував мені разом створити осередок “ДА” у Броварах. На той момент я знала “Демальянс” як потужну й активну організацію, яка має сильні обласні осередки і отримує гранти на проекти по контролю за владою. Тому в мене не було підстав не довіряти цій команді в цілому та особисто Сергію, і я погодилась. Хоча на той момент я не мала жодних політичних амбіцій. Пізніше Сергій став головою вже обласного осередку, а я очолила броварський. Проте всю свою активність у Броварах ми переважно проявляли як громадські активісти та команда “Маєш право знати”, а не як політична партія. І лише в минулому році я почала розвивати осередок “ДемАльянсу” у нашому місті».

В якийсь момент я зрозуміла, що громадський контроль за владою ефективний лише тоді, коли влада готова на нього реагувати.

«В якийсь момент я зрозуміла, що громадський контроль за владою ефективний лише тоді, коли влада готова на нього реагувати. За ці роки наші чиновники щось десь іноді робили, але системно не змінились. І навряд чи зміняться. Пам’ятаю, як після кількох перших сесій  міськради виникло сильне бажання замінити нинішній склад депутатів на ефективних, розумних, інноваційних людей, які б прийшли до влади з інших міркувань ніж ті люди, що зараз. Нинішні депутати не готові слухати інших. Я стомилась чути від чиновників, що громада – це стадо, а громадські слухання – це завжди балаган. Ці депутати та службовці відстоюють корупційні схеми, а не інтереси людей».

Аліна Дяченко DSC_2357

МІСЬКА РАДА

«На сьогодні у нашому місті немає нової готової «армії» з 42 майбутніх ефективних депутатів. Тож кожен з нас – журналістів і громадських активістів – має зробити вибір – чи  готові ми з тих, хто критикує і вказує на помилки влади, перетворитись на тих, хто сам спробує щось зробити».

Люди, які прийдуть до влади, мають розуміти, що 42 людини (а саме така кількість депутатів у Броварській раді) не можуть бути найрозумнішими в усьому місті і зовсім інакше ставитись до пересічних громадян.

«Звісно, я не знаю, як взяти і відразу зробити Бровари ідеальним містом. Але я точно знаю, яким чином вибудувати постійну та ефективну взаємодію депутатського корпусу і чиновників з мешканцями міста. На мою думку, люди, які прийдуть до влади у майбутньому, мають розуміти, що 42 людини (а саме така кількість депутатів у Броварській раді) не можуть бути найрозумнішими в усьому місті, і зовсім інакше ставитись до пересічних громадян, серед яких багато фахівців та спеціалістів у різних сферах. Серед 100 тисяч населення є ті, хто мають кращі ідеї, глибше розуміння тих чи інших речей. Саме ось це налагодження комунікації між владою та громадою для мене і є важливим, саме цим я би хотіла займатись».

«Іти в міськраду треба командою. Потрібно, щоб активні та небайдужі люди об’єднались і пройшли до міської ради разом, а не конкурували між собою. Бо це лише на виборах вони представники різних партій, після – всі опиняться в одному човні.  Об’єднуватись не можна лише з тими, хто вже був у владі регіоналів або має застаріле розуміння функцій влади. Ці люди, на жаль, уражені не тільки корупцією, а ще й зневагою до людей».

Аліна Дяченко DSC_2484

ЯКИМ МАЄ БУТИ МЕР?

«Люди, які спостерігають за моєю громадською та політичною активністю, час від часу кажуть, а йди-но у мери, Аліно. Я знаю й інших активних громадян і бачу, як їх оточення також говорить їм – а йди у мери. Чудово, що у різних груп людей є свої маленькі мери, яким вони довіряють. Звісно, це не означає, що кожному активісту треба тепер йти у мери. Але це означає, що вони заробили довіру і повагу оточуючих своїми справами. Саме такі люди, на мою думку, мають бути депутатами міськради. Але питання – хто буде мером Броварів не менш важливе і актуальне. У кріслі міського голови має бути, насамперед, порядна й ефективна людина, яка має чималий багаж знань як керувати містами. Але самої ефективності недостатньо. Не менш важливо, щоб ця людина мала непорушний моральний кодекс і позицію. Соромно за нашого нинішнього мера – регіонал, який боявся зайняти позицію народу під час Революції Гідності. Мер має бути політично рішучий і стійкий до корупційних схем».

«На мою думку, у нинішньому депутатському корпусі є кілька депутатів, які могли б балотуватись у мери: вони мають і моральні якості, і розуміння, як функціонує наше місто та його найболючіші питання. Також є кілька людей поза депутатським корпусом – активісти у своїх локальних громадах, які теж могли б очолити нашу громаду.  Проте поки не буду озвучувати прізвища, бо не знаю, чи прийняли вони для себе таке відповідальне рішення».

Фото – Миколи Кожемяки